Лікування періімплантиту

Одним із ускладнень у пацієнта після імплантації, з яким може зіткнутися стоматолог, є періімплантит — запальний процес, що уражає як м’які, так і тверді тканини навколо встановленого імплантата і веде до втрати кістки. Профілактика і/або контроль над інфекцією — найважливіший фактор успішного лікування пацієнтів зі встановленими імплантатами, особливо тих, які пройшли лікування пародонтиту. У статті наведено клінічний приклад хірургічного лікування періімплантиту, який увінчався позитивними результатами.

У практиці кожного стоматолога, який спеціалізується на імплантації, періодично зустрічаються випадки виникнення періімплантитів — запалення, що супроводжується ураженням м’яких тканин і резорбцією кістки в зоні дентального імплантата. Клінічно періімплантит може супроводжуватися болем у зоні імплантата, гіперемією і набряком або рецесією ясен, утворенням ясенної кишені, кровотечею або гноєтечею, рухливістю конструкції. Діагностика не становить труднощів і ґрунтується на даних огляду з урахуванням скарг, клінічної і рентгенологічної картини. Причини виникнення можуть бути різними, тому й до лікування також слід підходити індивідуально, з огляду на конкретну клінічну ситуаціюю

Етіологічні чинники можуть бути пов’язані як з лікарськими помилками під час операції імплантації, якістю імплантаційної системи та ортопедичної конструкції, так і з незадовільною гігієною ротової порожнини. Причому ускладнення, які проявляються в найближчому післяопераційному періоді, найчастіше пов’язані з технічними похибками при виконанні хірургічного та ортопедичного етапів. Відстрочені ускладнення частіше пов’язані з незадовільною гігієною порожнини рота. Лікарські помилки стають причиною періімплантиту відносно нечасто. Серед них можуть зустрічатися порушення правил асептики й антисептики; неправильна оцінка чинників ризику, що впливають на успішність процедури; неправильний підбір і установка (позиціонування) внутрішньокісткової частини імплантата, формувача ясен, абатмента; неправильно виготовлені ортопедичні конструкції, що призводять до перевантаження і хронічної травми пародонту, та ін. Найтиповішими факторами, що викликають періімплантит, є формування під’ясенної гематоми з її подальшим нагноєнням; невідповідність кісткового ложа розмірам імплантата,

внаслідок чого розвивається рухливість конструкції; руйнування кісткової тканини, викликане надмірним зусиллям вкручування імплантата (понад 45 Н/м), неадекватне ушивання операційної рани, наявність мікрощілин між імплантатом та абатментом, залишки цементу при фіксації супраструктури. Слід зазначити, що у певній групі ризику перебувають курці, пацієнти з патологією пародонту, імунними порушеннями, цукровим діабетом.

Повноцінне лікування періімплантиту провадиться за два етапи: 1 (консервативний) — видалення зубних відкладень і усунення запалення; 2 (хірургічний) — очищення поверхні імплантата і кісткова пластика. У деяких випадках рекомендоване видалення імплантата з подальшою реімплантацією після необхідного лікування.

Мікробіологічна картина за періімплантиту аналогічна такій за пародонтиту: Prevotella intermedia виявляється у 100% випадків; Porphyromonas gingivalis — у 89%; Аctinobacillus actinomycetemcomi- tans — у 85%; Bacteroides forsythus — у 55%; Treponema denticola — у 41% випадків та ін.

Виділяють кілька стадій періімплантиту, які характеризуються:

1-а — незначною втратою кісткової тканини в горизонтальному напрямку;

2-а — помірним зниженням висоти кістки з утворенням вертикального дефекту в зоні з’єднання імплантата з кісткою;

3-а — помірним зниженням висоти кістки з утворенням вертикального дефекту уздовж усього імплантата;

4-а — резорбцією кістки альвеолярного відростка.

За клінічним перебігом розрізняють гострий і уповільнений (субклінічний) періімплантит; ремісію, абсцедування.

Клінічний випадок

Пацієнтка, якій кілька років тому було встановлено імплантат у зоні зуба 12, звернулася в клініку зі скаргами на набряк ясен і виділення з-під коронки, зафіксованої на імплантаті.

Клінічно: рецесія ясен в зоні зубів 12 і 11, гіперемія, набряк і гнійні виділення в зоні названих зубів. Зондування в зоні пародонтальної кишені виявляє глибину ураження 7-8 мм, кровоточивість у всіх точках.

Рентгенологічно визначається втрата кісткової тканини на одну третину висоти імплантата. Діагностовано періімплантит.

Перший етап лікування — зняття ортопедичної конструкції, в процесі чого було виявлено залишки фіксуючого цементу, який став причиною періімплантиту. Ці залишки не виявлялися рентгенологічно. Під час цього ж відвідування стоматолог-ортопед виготовив нову тимчасову коронку з гвинтовою фіксацією.

Було запропоновано два плани лікування.

1-й план: видалення імплантата в зоні зуба 12, з подальшою аугментацією і повторною імплантацією та виготовленням нової ортопедичної конструкції.

2-й план: очищення імплантата і аугментація кісткової тканини з виготовленням нової ортопедичної конструкції. Зваживши всі за і проти, разом з пацієнтом затвердили другий план лікування.

Згідно з науковими дослідженнями, опублікованими Lisa J. A. Heitz-Mayfield і співавторами, наведеними у статті «Підтримуюча терапія при періімплан- титах після протиінфекційного хірургічного лікування: 5-річні спостереження виживання та успіху»1, успішність такого лікування може досягати 63%.

У ході операції поверхню імплантата було механічно оброблено титановими щіточками і медикаментозно оброблено препаратом Pref Gel (24% розчин ЕДТА). Кістковий дефект заповнений сумішшю iPRF і остеопластичним матеріалом Gen Oss. Зона аугментації покрита фібриновими мембранами, отриманими з крові пацієнта, і колагеновою мембраною Osteobiol Evolution.

Контрольна рентгенограма через кілька днів після операції.

Контрольна рентгенограма через сім місяців після операції.

Контрольна рентгенограма і фото через рік після операції.

Відсутність скарг у пацієнта, задовільний вигляд м’яких танин без будь-яких ознак запалення, глибина занурення зонда при зондуванні в межах 3-4 мм свідчать про стабільний результат і дають підстави сподіватися на гарний стан у майбутньому.